Інформацію підготовлено за матеріалами брошури Ю.І.Буланова іВ.І.Ляшенка “Географія рідного краю: Зачепилівськийрайон” (Зачепилівка, 2000) і буклету “Історичні тапам'ятні місця Зачепилівського району” (автор –Ю.І.Буланов).

Зачепилівський район чи не найменший у Харківськійобласті за кількістю населення і площею, але має цікаве історичнеминуле і багатий на пам'ятки історії і культури. Серед найбільшзначущих – залишки двох фортець Української укріпленої лінії,пам'ятник композитору П.І.Чайковському, пам'ятка культової архітектуриМиколаївська церква у с. Орчик. У районі 18 братських могил воїнівЧервоної Армії і партизанів, що загинули в роки Великої Вітчизняноївійни на зачепилівській землі, а також 20 пам'ятних знаків на честьодносельців, які полягли на фронтах Другої світової.

Cкалонівката Залінійне – залишки Козловської і Федорівської фортецьУкраїнської укріпленої лінії

Для захиступівденних кордонів Російської імперії від спустошливих набігів з бокуКримського ханства в 1731 – 1733 рр. було збудованоУкраїнську укріплену лінію, яка простяглася від Дніпра, проходила потечії річки Оріль та її притоки Берестової, а далі йшла по річці Берецідо впадіння її у Сіверський Донець. Довжина Української лінії сягалапонад 285 км. На ній було споруджено 16 фортець на відстані 20-30 кмодна від одної і 49 редутів, з'єднаних між собою високим суцільнимземляним валом.

На територіїсучасного Зачепилівського району знаходилося дві фортеці –Козловська і Федорівська, обидві збудовані у 1732 р., за типовимпроектом фортець Української лінії: укріплення мало формучотирикутника, майже квадрата, кожна сторона якого дорівнювала 110-130метрів, по кутах чотирикутника були збудовані бастіони, які значнозбільшували розміри фортеці; всередині фортеці розташовувалися казарми,цейхгауз (військовий склад зброї, спорядження тощо), пороховий льох,казна, колодязь. Козловська фортеця, залишки якої знаходяться направому березі річки Берестової навпроти села Скалонівка, спочаткуназивалася «Крутоярська». Можливо ця назвапов'язана була з рельєфом місцевості в околиці фортеці. Приблизно в40-х роках XVIII ст. вона була перейменована – охорону в нійнесли ландміліціонери полку, сформованого у великоросійському містіКозлові. Федорівська фортеця знаходилася на території сучасноїтваринницької ферми у с. Залінійне. Перша назва цього укріплення -«Нове», але пізніше воно отримало назву«Святого Федора» в пам'ять одного з колишніхмосковських правителів.

Олександрівка– місце перебування композитора П.І.Чайковського

«... Ялюблю таке життя, і ніщо так безповоротно не впливає на мене, якперебування в сільській глуші. Природа тут степова, і хоч ліс є головнеджерело насолоди від природи, але час од часу і степ має своєріднукрасу, особливо ввечері». Так писав 26 червня 1884 р. ПетроІлліч Чайковський у листі до своєї знайомої Надії Філаретівні фон Мекк.А писав композитор цього листа, перебуваючи в Гранкіно –маєтку Германа Карловича Конраді. Його глухонімого сина Колю виховувавбрат композитора – Модест Ілліч. Саме цьому факту і муситьзавдячувати зачепилівська земля, що тут побувала людина із світовимім'ям.

СьогодніГранкіно вже немає, цей населений пункт давно злився з Олександрівкою,і тільки місцеві жителі ще називають цю частину села Гранківкою.П.І.Чайковський бував у цих краях кілька разів: 24-25 вересня 1879 р.,6 червня-24 липня 1882 р., 11 червня-20 липня 1884 р., 8-14 серпня 1890р., 18 червня-4 липня 1893 р.

«...Гранкіно понад усяке сподівання дуже сподобалось», - такимбуло враження Петра Ілліча у 1879 р.; і воно не змінилося до кінцяжиття: «Живеться тут до нестями приємно», - вжеслова з листа, написаного в останній його приїзд. В селі композитор нетільки відпочивав, а й працював над своїми музичними творами - оперою«Мазепа» за одноіменною поемою О.С. Пушкіна,Третьою сюїтою, Концертною фантазією для фортепіано з оркестром, Третімконцертом для фортепіано з оркестром, Шостою сімфонією.

6 листопада 1993р., в день, коли минуло 100 років від дня смерті Петра ІллічаЧайковського, в центрі села Олександрівка було відкрито пам'ятниквеликому російському композитору. Автори ансамблю: скульптор– москвич Федоров В.П., архітектор – харків'янкаХоменко Н.О.

Орчик, пам'ятка архітектури ХІХ ст. - Миколаївська церква

На початку ХХст. 13 населених пунктів сучасного Зачепилівського району мали церкви– Леб'яже, Миколаївка, Залінійне, Зачепилавка, Чернещина,Олександрівка, Нагірне, Старе Мажарове, Бердянка, Сомівка, Орчик,Рунівщина, Улянівка. У 1920-30-х рр. більшість з них були зруйновані.Миколаївська церква, що в с. Орчик, уникнула цієї долі. Сьогодні вонавіднесена до пам'яток архітектури ХІХ ст. Основний її будівельнийматеріал – дерево, саме з нього виготовлено стіни і куполи;цоколь цегляний. Зсередини храм прикрашено живописом і творамидекоративно-ужиткового мистецтва, зовні – дерев'янимрізьбленням.

   Миколаївська церква (фото [anfrikanka])                                                                                    Миколаївська церква (фото anfrikanka)

Абазівка,курган скорботи в пам'ять жертв голодомору 1933 р.

Могилу-курганскорботи у с. Абазівка мешканці села насипали 14 квітня 1990 р., уВеликдень, з ініціативи вчительки-пенсіонерки М.О.Кирси . На вершинікургану встановлено дубовий хрест. Ці курган і хрест є символом пам'ятіпро жертви голодомору не тільки села Абазівка, а й всього району.Зачепилівський район, як і вся Україна, постраждав у часи голодомору. УЗачепилівському відділі реєстрації актів громадянського станузбереглися деякі книги реєстрації померлих у 1933 р., завдяки чомуможна встановити імена деяких з них, Проте не всі архіви збереглися, ібагато жертв так і залишаються безіменними.

Рунівщина,місце поховання Героя Радянського Союзу Кіріченка Олексія Петровича

25 вересня 1941р. поблизу сіл Педашка Перша і Рунівщина відбувся жорстокий бійрадянських військ проти німецько-фашистських загарбників. Рештки 982-гострілецького полку 275-ї стрілецької дивізії стримували атакуючогопротивника. В одній з атак старший політрук О.П.Кіріченко повів засобою бійців, взявши на себе командування залишками 8-ї роти, якавтративла свого командира. В жорстокій сутичці, де справа дійшла добагнетів, відважний політрук загинув.

Указом ПрезидіїВерховної Ради СРСР від 20 листопада 1941 р. за мужність і відвагу,виявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, старшомуполітруку О.П.Кіріченкові посмертно присвоєно звання Героя РадянськогоСоюзу. Він став першим воїном, удостоєним цього високого звання в бояхна Харківщині.

Семенівка,будинок лікарні, в якій фельдшер І.А.Жернокльов у період окупації селафашистами рятував поранених радняських воїнів.

Восени 1941 р. іпід час лютневих боїв 1943 р. у приміщенні фельдшерсько-акушерськогопункту с. Семенівка фельдшер Іван Андрійович Жернокльов та йогодружина, вчителька місцевої школи Пелагія Іванівна переховували підвиглядом хворих на тиф селян 27 поранених радянських бійців. Крім того,не один десяток юнаків і дівчат отримали від фельдшера фіктивні довідкипро хвороби, які давали їм можливість уникнути відправлення доНімеччини.

Указом ПрезидіїВерховної Ради СРСР від 12 червня 1944 р. І.А.Жернокльов бувнагороджений орденом Великої Вітчизняної війни І ступеня, його дружина– орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня.

Леб'яже,місце загибелі екіпажу радянського бомбардувальника

17 квітня 1943р. не повернувся з виконання бойового завдання екіпаж 860-гобомбардувального авіаційного полку 244-ї бомбардуальної авіаційноїдивізії у складі пілота сержанта Дорошкевича Михайла Гнатовича,стрілка-бомбардира старшини Чорнозьомова Олега Костянтиновича,повітряного стрілка-радиста сержанта Зав'ялова Олександра Андрійовича,повітряного стрілка сержанта Поротикова Олексія Миколайовича. Родиницих воїнів одержали повідомлення «пропав безвісти».І хоча у селі Леб'яже знали про цю трагедію, імена пілотів довгі рокизалишалися невідомими. Тільки у 1982 р. завдяки зусиллям ІванаКостянтиновича Олешка, на очах якого у 1943 р. відбулася ця катастрофа,вдалося відшукати рідних зигблих бійців.

У травні 1988р., напередодні Дня Перемоги, на місці падіння радянського літака буловідкрито пам'ятний обеліск, який створив зачепилівський майстерГригорій Іванович Дука.

ЧервонийЖовтень, місце поховання Героя Радянського Союзу М.Г.Нечипоренка

МиколаГаврилович Нечипоренко народився 6 грудня 1896 р. в селі МиколаївкаЗачепилівського району. У серпні 1941 р. у віці 45 років його призвалидо Червоної Армії. Служив рядовим гарматного номера в 260-мугвардійському гарматному артилерійському полку 17-ї гвардійськоїгарматної артбригади 2-го Українського фронту. Воював під Сталінградом,звільняв Смоленщину, бив фашистів під Ленінградом, в Україні, форсувавПрут, воював у Будапешті.

Взимку1945 р. притиснуті до Дунаю фашисти шукали слабке місце, щоб прорватисядо моста, але відважні артилеристи стали на їхньому шляху. Гітлерівцівирішили розправитися з ними і 12 січня обрушили на гвардійців тонниметалу. У розпал бою був поранений командир взводу, М.Г.Нечипоренкоприйняв командування на себе. Незабаром і його поранило, але вінпродовжував битися. Нерівний бій тривав кілька годин. У розрахункузалишилося два бійці, але ворог не пройшов. За самовідданість, виявленув цьому бою, 15 травня 1945 р. Президія Верховної Ради Союзу РСРприсвоїла гвардії рядовому Нечипоренку Миколі Гавриловичу звання ГерояРадянського Союзу.

Повернувшись у рідний колгосп «ЧервонийЖовтень», М.Г. Нечипоренко так же чесно працював, як івоював. Нагороджений орденом Леніна, медалями. Помер 25 травня 1975 р.

Село Орчик, Зачепилівського району Харківської області

знаходиться на одній стороні пічки Оріль, а через річку жили вже 200 років нащадки козаків - українці. Взагалі це місце є точкою обєднання трьох бластей - Дніпропетровської, Полтавської та Харківської. Завжди українці із сіл Полтавської та Дніпропетровської області цей Зачепилівський район називали кацапщиною. Населення становить 379 осіб. Орган місцевого самоврядування— Малоорчицька сільська рада.

Zaczepilowskij rejon został utworzony 8 grudnia 1966 roku, jego administracyjnym centrum jest osada Zaczepilowka. Powierzchnia ogólna rejonu 793,6 h, albo 2,5 terytoriów Charkowskiego obwodu. W Rejonie można naliczyć 36 zaludnionych punktów, które są podporządkowane 9 wiejskim i 1 osiedlowej radzie.
Przez terytoria Zaczepilowszczyzny przepływa 5 rzeczek: Berestowa, Orzeł, Orczyk, Wosziwa, ogólna długość tych rzek wynosi 222,85 km
Narodowy skład ludności rejonu - Ukraińcy, Rosjanie, Armenczycy, Litwini, Łotysze, Estończycy, Niemcy, Cygane.
Współczynnik urodzeń w rejonie w 2004 roku wynosił 8 osób na 1000, śmiertelność - 20 osób na 1000.
Dokładnej daty stworzenia osady Zaczepilówka nie ustalono. Według jednego ze źródeł osada była założona przez zaporoskich kozaków w pierwszej połowie XVII stulecia, według innych źródeł - na przełomie XVII stulecia - i początku XVIII stulecia, kiedy przesiedleńcy z Połtawskiego pułku zasiedli chutory na brzegach Orczyka, Berestowyej i Orła.
Terytorium rozwijało się powoli. Wzrostowi osady przeszkadzały stałe zagrożenia ze strony krymskich Tatarów, którzy w latach 1737-1738 zburzyli dużo wsi.
W 1802 roku, po stworzeniu Połtawskiej guberni, Zaczepilówka stała się własnym centrum Konstyngradzkiego rejonu. Proces klasowego rozwarstwienia na wsi nasilił się w reformowanym okresie.
Już w drugej połowie XIX stulecia, w rękach wiejskich bogaczy skupiła się duża ilość działek rolnych, zdobytych kosztem zubożenia nędzniczych gospodarstw. Zdesperowana chłopska biedota, która pracowała w dworskich majątkach, w 1902 roku uczestniczyła w rozgromieniu ekonomicznych założeń Zinowiewa i Katernica, wybuchło kilka powstań chłopskich. Carski rząd okrutnie obszedł się z uczestnikami powstań.
Radziecka władza została ustalona w Zaczepilówce w styczniu 1918 roku.
Swój wkład do rozwoju literatury wnieśli urodzoni w Zaczepilówce: Rud Mikołaj Daniłowicz - prozaik, poeta, publicysta, autor wielu utworów, nazwanych później "artystyczną biografią Ukrainy", a także Rzyzniak Anton Fedorowicz - prozaik, dziennikarz, który może sie pochwalić dorobkiem  ponad 100 utworów.
Na terytorium rejonu do naszych czasów zachowały się pozostałości, tak zwanej, "Ukraińskiej linii". Ten system obronnych umocnień był zbudowany w latach 1731-1742 roku nakazem carskiego rządu dla obrony południowych granic Rosyjskiego imperium od napadów ze strony Krymskiego chanatu. Dwie (z 18) twierdz - Kozłowska i Siedoriwska - były rozmieszczone na terytorium współczesnego rejonu.
Czas zniszczył drewniane umocnieńia, obecnie pozostał tylko wysoki wał wzdłuż rzeki Berestowa gdzie ustawiono pomnik w miejscu pozostałości Kozłowskiej twierdzy, który przypomina o tych dawnych wydarzeniach.
Jedną z najwydatniejszych pamiątek naszego rejonu jest świątynia Mikołajewska Moskiewskiego patriarchatu, w wsi Orczyk, która została zbudowana bez udziału żadnego gwoździa w 1850 roku. 
Wielka wojna Ojczyźniana pozostawiła niezapomniany odcisk w historii rejonu. Na frontach wojny walcząć z fszystowskimi najeźdźcami wzięło udział ponad 10 tysięcy zaczepilan.
7 października 1941 roku niemiecko-faszystowscy najeźdźcy rozpoczęli okupację rejonu. Podczas okupacji  zniszczono wszystko co się dało: zburzono dworzec i rozpoczęte budowy, kołchozowe pomieszczenia, rozgrabiono i spalono składy i sklepy, szkoły i szpital, domy mieszkalne, wywieziono bydło i chleb. Ponad 4 tysiące Zaczepilan nie wróciło z frontu II wojny Światowej do domu.
19 września 1943 roku Zaczepilowski rejon został wyzwolony z pod niemieckiej okupacji siłami pododdziałów, które weszły w skład 14-ej, 15-ej i 16-ej Gwardii, dywizji 5 armii radzieckich sił zbrojnych.
Rozwój rejonu trwa. W ostatnich latach intensywnie przeprowadza się gazyfikacja zaludnionych punktów rejonu.W 2004 roku uruchomionoo nowe skrzydło Runiwijskiej wiejskiej ogólnokształcącej szkoły I-III stopnia.
W rejonie zawsze poświęcano dużą uwagę rozwojowi fizycznemu i kultury sportowej. Na dzisiaj funkcjonuje tutaj 14 sportowych sal, a także 13 urządzonych piłkarskich boisk.Zaczepilowska gazeta "Zwycięstwo" wydawana jest od 1933 roku.

Widok wsi Orchyk z map googla

Село Орчик  мапи гоогла

Rzeka Orczyk