Поселення Карлівка було засноване в 40-х роках 18 ст. і названо на честь фельдмаршала Карла Мініха, якому належали землі річки Орчик, подаровані імператрицею Анною Іванівною. Пізніше Карлівка перейшла у спадок сім’ї Розумовських.Селянська реформа, яка ліквідувала кріпосне право на Русі в 1861 році, у Карлівському маєтку була проведена на два роки пізніше, тобто в 1859 році. На той час маєток Карлівка належав графу Макленбург – Стрілицькому. В 1863 році маєток Карлівка став волостю у Костянтиноградського повіту. Радянська влада в Карлівці була встановлена в 1918 році, а в 1923 році з Карлівської, Білухівської та Варварівської волостей Красноградського повіту був утворений Карлівський район з центром Карлівка.
Вивчаючи історію рідного краю, знаходимо нові, до цього часу невідомі факти з минулого нашого міста.
Так в 1817 році замість дерев’яної Успенської церкви за кошти Розумовських побудовано муровану. (На жаль в 30-х роках вона була зруйнована). в цій церкві в 1889 році вінчався Панас Мирний з Ольгою Шейдман, батько якої на той час був управителем Карлівського маєтку.
В 1925 році був створений Карлівський район в складі Полтавського округу, в якому Карлівка знаходилась до 1931 року.
З 1931 по 1937 роки Карлівка знаходилась в складі Харківської області, а з 1937 року стала районним центром Полтавської області.
З квітня 1957 року Карлівка переведена до категорії міст районного значення.

Станом на 01.01.2006р. на території міста проживає 14254 осіб.
Місто Карлівка розташоване на правому березі річки Орчик на відстані 50 км від обласного центру м. Полтави на земельній ділянці площею 7915 га.
Через місто проходить автодорога державного значення Красноград-Полтава протяжність 45,5 км та залізнодорожна магістраль Полтава-Лозова, яка ділить місто на дві частини, на північну та південну. Через місто протікає річка Орчик. Площа штучного зеркала 7548 га. З лівого берегу річки знаходиться Красноперівський ліс, який займає площу 317га. По характеру виробництва місто є індустріально-аграрним. На території міста розташовані: ВАТ “Карлівський машинобудівний завод”, ВАТ “Карлівський механічний завод”, Жовтневий спиртзавод, ТОВ «Карлівський цукровий завод”, ВАТ “Меблева фабрика”, ВАТ “Карлівський хлібозавод”, нафтогазорозвідувальна експедиція глибокого буріння, управління по експлуатації газового господарства, 4 ремонтно-будівельних підприємства, АТП-15340 та інші. Всього 18 підприємств.
На території міської ради розташовані два реформовані сільськогосподарські підприємства, 4 фермерських господарства.
Розвиток малого та середнього бізнесу на сьогоднішній день є одним з пріоритетних шляхів розвитку економіки та покращення життєвого рівня населення. Малий та середній бізнес на території міста розвинутий головним чином у сфері торгівлі. У сфері послуг розвинутий не достатньо. У виробничій сфері майже відсутній. Готельного бізнесу немає. громадське харчування розвинуте недостатньо. На території міста є багаторічна пам’ятка природи – парк “Дуби черешчаті” на площі 3,5 га.

Карлiвський район розташований у пiвденно-схiднiй частинi Полтавської областi. Площа 0,9 тис.км.кв. В районi 37 населених пунктiв (1 мiсто, 11 селищ, 25 сiл, пiдпорядкованих 1 мiськiй та 12 сiльським радам).
Карлiвський район лежить у межах Приднiпровської низовини. Грунти, переважно, чорноземнi. Розташований у лiсостеповiй зонi. Кориснi копалини: природний газ, пiсок, глина.
Чисельнiсть населення на 01.01.2002 р. становила 43288 чол.
Пiсля утворення Полтавської губернiї територiя району входила до складу Костянтиноградського повiту (сьогоднi Красноградський район Харкiвської областi). З 07.03.1923 р. район став носити назву Карлiвський.
Центр - м. Карлiвка. Розташоване на рiчцi Орчик, за 47 кiлометрiв вiд обласного центру. Мiськiй радi пiдпорядкованi селища Iванiвка i Солона Балка.
Мiсто засноване на початку XVIII столiття. В 1740 р. росiйська цариця Анна Iоанiвна подарувала цi землi фельдмаршалу Карлу Мiнiху. Звiдси назва - Карлiвка.
Станом на 01.01.2002 р. загальна кiлькiсть населення мiста становила 19,3 тис. чол.
Карлiвський район по характеру виробництва - iндустрiально-аграрний. Середнiй по величинi. 10 промислових пiдприємств, якi мають економiчнi зв’язки з країнами ближнього зарубiжжя.
Станом на 01.01.2002 р. створено: 19 сiльськогосподарських товариств.
У районi зареєстровано та дiють 52 селянських (фермерських) господарств.
У районi 4 школи I ступеня, 2 школи I-II ступенiв, 17 шкiл I-III ступенiв, ПТУ, вечiрня середня школа, 1 центральна районна лiкарня та 5 дiльничних, 25 будинкiв культури, клубiв, кiнотеатрiв, 16 бiблiотек, школа - мистецтв, дитяча юнацька спортивна школа, 1 стадiон, 101 спортивний майданчик, 24 спортзали, 1 районний краєзнавчий музей i 4 сiльських, 4 районних вiддiлення банкiв, 2 церкви, 10 релiгiйних громад, 1 пам’ятник архiтектури - Благовiщенська церква 1828 року.
Видатнi уродженцi району: український художник - реставратор i мистецтвознавець Л.П. Калениченко (1898-1968 рр.), радянський агроном, академiк Академiї Наук СРСР (з 1939 р.), Академiї Наук УРСР (з 1934 р.), Герой Соцiалiстичної Працi (1945 р.). Т.Г. Лисенко (1898-1976 рр.), державний партiйний дiяч УРСР i СРСР, двiчi Герой Соцiалiстичної Працi М.В. Пiдгорний (1903-1983 рр.). Береговий Г.Т. - льотчик - космонавт СРСР, двiчi Герой Радянського Союзу, Василенко А.П. - заслужений художник України, Чухрай О. - композитор i керiвник ансамблю "Карусель", Беззубенко О.Д. та Фисун А.Л. - Герої Соцiалiстичної Працi. З районним центром пов’язанi життя i дiяльнiсть Героїв Соцiалiстичної Працi Л.С. Водолаги, заслуженого агронома УРСР Г.К. Дробницького, Кавалера трьох орденiв Слави I.П. Максименка, Героя Радянського Союзу М.I. Симоненка (1917-1985 рр.), заслуженого лiкаря УРСР Л.В. Радевича - Сягайла.

---

                                                                                                                    Приватний аптечний заклад „ВТЕК” м.Карлівка
                   Керівництво ЦЕЗ № 2                                                                                              На фото: Директор Ткаченко Віра Іванівна

   

                               

                                                  

---

                         

історичне

На місці сучасної Карлівки у 70-х рр. 17 ст., напевне переселенцями з Правобережної України було засновано слободу Орчик, яка входила до складу 1-ї Полтавської сотні Полтавського полку. У 1-й чверті 18 ст. землі Полтавського полку між річками Коломак й Орчик було віддано на ранг генералові російської армії І.-Б. Вейсбаху (уродженець Богемії). Він і перейменував Орчик на Карлівку (Але я зустрів і іншу історію назви міста). Після смерті Вейсбаха російська імператриця Анна Іванівна подарувала ці землі фельдмаршалу Карлу Мініху (Є версія що від нього пішла назва Карлівка), який назвав слободу Мініхполь. У 1742 імператриця Єлизавета, заслала Мініха до Сибіру, а Карлівку і інші маєтності подарувала графу О.Г. Розумовському. Після його смерті (1771р.) Карлівка стала власністю його брата, останнього українського гетьмана К.Г. Розумовського. Володіли Розумовські Карлівкою до 1849р., коли дружина Льва Кириловича Розумовського М.Г. Розумовська продала її великій княгині Олені Павлівні, дружині Михайла Павловича, сина імператора Павла І. З 1873 і до жовтня 1917р. Карлівка є власність великої княгині Катерини Михайлівни і її нащадків герцогів Г.Г. та М.Г. Мекленбург-Стрілицьких та принцеси О.Г. Саксен-Альтенбурзької.

Після утворення Полтавської губернії Карлівка входила до складу Костянтиноградського повіту. З 1863р. – волосний центр. У березні-квітні 1902р. Карлівка стала одним з центрів селянських виступів. Селянські виступи сталися і під час російської революції 1905—1907рр. З 7.03.1923 Карлівка – центр Карлівського району. 

подорожне

Місто Карлівка знаходиться (якщо по трасі) у 52 кілометрах від Полтави. Тому дорога зайняла усього біля години. Автовокзал знаходиться не далеко від центру міста, по головній вулиці, вулиці Леніна (ну то як би вона ще звалася?). І що головне, поряд з залізничним вокзалом. Що мені завжди дуже подобається. І авто-, і залізничний вокзали виявилися затишними. Будівля залізничного вокзалу явно старіша за автобусний. Залізничний – класичний з колонами, автобусний – класичний з бетону та скла.

У Карлівці є і дев’яти поверхові залізобетонні будинки, і п’яти- і трьох етажні будинки, а також, ну звичайно, приватні будинки. І все це у більш-менш нормальному стані. Є тут і вулиця Ілліча.

статистичне

Карлівка – місто у Полтавський області, центр Карлівського району. Розташоване у південно-східній частині області, на річці Орчик, за 52 км від м. Полтава. Є залізнична станція. Біля 18 тис. жителів.

                           

---

Карлівський район

 

 Карлівський район був створений 7 березня 1923 року. Має власний Прапор, Герб, а також Гімн. 

НАЙБІЛЬШІ ПІДПРИЄМСТВА РАЙОНУ

Машинобудування
ВАТ “Карлівський машинобудівний завод”	м. Карлівка, вул. Пархоменка, 2, тел. 2-21-38, голова правління – Олексієнко Микола Федорович Вид діяльності: випуск обладнання для перероблюючих галузей  агропромислового комплексу (млино-елеваторна, цукрова, м’ясо-молочна, консервна, хлібопекарна). Товари: зерносушарки, норії, елеватори, бурякомийки, молоковози, котли, сейфи, умивальники, ворота.
З оброблення металу
ВАТ “Карлівський механічний завод”	м. Карлівка, вул. Гурамішвілі,1,тел. 2-11-45, голова правління – Борець Сергій Миколайович Вид діяльності: Випуск та ремонт ємкостей для транспортування молока, нафто-продуктів, обладнання для харчової промисловості. Товари: автоцистерна для перевезення нафтопродуктів, автоцистерна для перевезення технічної води, автоцистерна вакуумна, автоцистерни для перевезення нафтопродуктів на полуприцепах, автоцистерни паливо заправники, обладнання для харчової промисловості.
Інші виробництва не віднесені до інших угрупувань
ТОВ «Фабрика меблів «БЕСТ»»	м. Карлівка, вул. Слюсарна, 1, тел. 2-24-74, голова правління Киричук Паша Андріївна
ВАТ “Карлівська меблева фабрика”	м. Карлівка, вул. Слюсарна, 1, тел. 2-24-74, голова правління Киричук Анатолій Григорович
Харчова промисловість
ВАТ “Карлівський хлібозавод”	м. Карлівка, вул. Леніна, 169, тел.     2-37-63, 2-33-70, виконавчий директор – Кобченко Ольга Миколаївна
ВАТ “Ланнівський цукровий завод”	Карлівський район, с. Ланна тел 9-91-41, 9-94-32, голова правління Тимоха Олександр Федорович
Державне підприємство “Жовтневий  спиртозавод”	м. Карлівка, вул. Полтавська, 3, тел. 2-20-34,         2-21-40, директор- Романов  Вадим Миколайович
ЗАТ “Ланнівський МКК”	Карлівський район, с.Ланна тел 2-14-04, 9-94-99, директор – Сіомаш Геннадій Адольфович
ТОВ “Карлівський  цукровий завод”	м. Карлівка, вул. Котовського, 5, тел. 2-51-86,       2-51-29, директор – Мотченко Олексій Петрович
ТОВ ім. А.Л. Фисуна	Карлівський район, с. Лип’янка тел. 2-33-30, 9-65-35 Гавришенко Микола Петрович.

За січень – жовтень 2007 року підприємства району збільшили обсяги виробництва промислової продукції в порівнянні з січнем –жовтнем  2006 року на 10,6%. У жовтні 2007 року обсяги промислового виробництва в порівнянні з вереснем 2007 року зросли на 135,0%. Очікуваний обсяг промислового виробництва за січень – листопад 2007 року складеться на рівні 103,04 %. Обсяги реалізованої промислової продукції у відпускних цінах підприємств за січень – жовтень поточного року склали 182 млн. 407 тис. грн.. На одну особу населення району  реалізовано промислової продукції на суму 4 тис. 677 грн.

 

 

НАЙБІЛЬШІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ПІДПРИЄМСТВА РАЙОНУ 

1	Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна»	м. Карлівка вул.В.Тирнівська, 51	Директор Лисенко Сергій Володимирович
2	ТОВ ім.А.Л.Фисуна	39530 с.Лип’янка Карлівського р-ну	Виконавчий директор Гавришенко М.П.
3	С/г товариство з обмеженною відповідальністю «Вітчизна»	39510 с. Максимівна Карлівського р-ну	Директор Литвин Володимир Іванович
4	С/г товариство з обмеженною відповідальністю «Батьківщина»	39532 с.Климівка Карлівського р-ну	Директор Шостак Володимир Вікторович
5	С/г товариство з обмеженною відповідальністю «Жовтень»	39500 м.Карлівка	Директор Калініченко Іван Іванович
6	С/г товариство з обмеженною відповідальністю «Світоч»	с.Володимирівка Карлівського р-ну	Директор Кириченко Василь Петрович
7	Приватне с/г підприємство з обмеженною відповідальністю «Орач»	39512 с.Варварівка Карлівського р-ну	Генеральний директор Бегмат Олег Леонідович
8	С/г товариство з обмеженною відповідальністю «Федорівка»	39531 с. Федорівка Карлівського р-ну	Файчак Іван Іванович
9	Закрите акціонерне товариство «Білухівка»	39511 с.Білухівка Карлівського р-ну	Морозов Андрій Васильович
10	ДП «Промінь» АТЗТ «Ланівський МКК»	39524 с.Попівка Карлівського р-ну	Копилець Микола Іванович
11	Відкрите акціонерне товариство «Бурякорадгосп ім..Халтуріна»	39520 с. Халтуріно Карлівського р-ну	Голова правління Луцан Василь Іванович

Станом на 1 листопада 2007 року в сільськогосподарських підприємствах району всіх форм власності нараховувалося 4474 голів великої рогатої худоби, в т.ч. 1451 голів корів; 5095 голів свиней;Вирощено худоби і птиці в живій масі 1015 т , в тому числі 656 т ВРХ, 343 т свиней що більше від рівня минулого року по всього вирощеному на 0,8 % або 8 т.

За січень – жовтень  сільськогосподарськими підприємствами району було вироблено  1540 т м’яса з них 80,0% ВРХ, 19,3% свиней, 6751 т молока.

Порівняно з січнем жовтнем 2006 року виробництво м’яса зросло у 1,7 рази, а молока знизилося на 13,9%.За січень листопад 2007 року очікуваний обсяг виробництва валової продукції сільського господарства складе 171 млн 340 тис. грн. В т.ч. рослинництво 134 млн 100 тис.грн., що більше рівня минулого року на 0,9%, тваринництво 37 млн. 240 тис.грн, що менше від рівня минулого року на 2,6%.У Карлівці народилися: український художник-реставратор і мистецтвознавець Л.П.Каленеченко, академік АН СРСР, АН УРСР Т.Д.Лисенко; державний і партійний діяч УРСР та СРСР М.В.Підгорний.З Карлівщиною пов’язаний життєвий та трудовий шлях Героїв Соціалістичної Праці: Беззубенко О.Д., Щербини Г.С., Фисуна А.Л., Дробницького Г.К., Водолаги Л.С., Золотарьова Є.М., Михайленко В.Й., Вільховий Ф.Ф. Гордістю є непересічні громадяни, які мають звання „Заслужений”: лікарі Радевич Л.В. та Синиченко Г.І., вчителі Богомолова М.В., Матяр Р.Т., Прощенко З.І., агроном Баклицький П.П., працівник промисловості Барабаш І.С. та багато інших.Наша земля живила талант композиторів: заслуженого артиста України В.Ю.Міщенка, заслужених діячів мистецтв України О.І.Чухрая, Ю.Алжнєва, заслуженого артиста України, керівника Полтавського міського духового оркестру „Полтава” Е.Головашича, художника-реставратора і мистецтвознавця Л.П.Калениченка; члена Національної спілки письменників, заслуженого журналіста України А.Г.Михайленка, художника-карикатуриста А.П.Василенка. До тих творчих особистостей, які вміють стан своєї душі вміло передати поетичним рядком, відносяться В.М.Дугар, Г.В.Вовченко, В.А.Слєпцов, І.З.Прищепа, Д.Штепа і чимало інших обдарувань. Неабиякий слід на мистецькій палітрі Карлівщини залишив наш земляк заслужений майстер народної творчості України І.О.Ніколаєвський.На карлівській землі виросли і отримали відповідну первинну підготовку, як майбутні майстри спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, І.Яворська і О.Савенкова. Неабиякий слід на мистецькій палітрі Карлівщини залишив наш земляк заслужений майстер народної творчості України І.О.Ніколаєвський. Його творчий доробок вимірюється не однією тисячею писанок.Частина відтворених ним колекцій унікальних дивотворів з різних регіонів України експонуються у районному історико-краєзнавчому музеї. Достойними послідовницями майстра, берегинями української писанки на Карлівщині є педагоги-практики В.В.Жмак, С.Г.Колодяжна та С.Ю.Коваленко (остання керівник створеної художником зразкової студії образотворчого мистецтва гімназії ім. Н.В.Герасименко). Це їхні вихованці з нагоди обласного свята української писанки„Воскресни, писанко!”, що традиційно проходить у Карлівці на другий день Великодня, переносять свою творчу лабораторію до виставкової зали районного будинку культури. Усі присутні мають змогу побачити, як створюється ліричний розпис на яйці з використанням фарбників і воску. Те таїнство, як майстер-клас, відбувається під орудою визнаних писанкарок, що запрошуються з різних регіонів України. Рік-у-рік до створення цього народного ремесла прилучається все більше шкільної молоді.Координуючим центром по організації краєзнавчої, дослідницької роботи є наш історико-краєзнавчий музей (загальна кількість одиниць збереження сягає 5000тис., кількість музейних предметів основного фонду сягає 1 тис.).Дуже цікавим для відвідувачів є Варварівський народний історичний музей, з його багатою колекцією старожитностей (тільки рушників та скарбниця налічує понад 160, кілька десятків унікальних полотняних національних сорочок і т.д.).На сприйняття гармонії кольорів і відтінків кожною своєю виставкою налаштовують глядачів і активісти любительського об’єднання майстрів народної творчості „Господарочка”, що ось уже 20 років працює при РБК на чолі з Т.І.Смородіновою. Серед тих, хто створює красу, ентузіасти різних видів народного ужиткового мистецва: вишивальниці, художниці, майстри лозоплетіння. Їхня виставкова діяльність, як правило, поєднується з проведенням різних районних заходів, згідно з календарем державних і народних свят, слугує справі пропаганди національних ремесел на рівні навчальних закладів і в трудових коллективах.>Цій меті підпорядковує свою діяльність постійнодіюча виставкова зала районного історико-краєзнавчого музею; і багата колекція старовинних обрядових рушників (понад 100) народного історичного музею села Варварівки; і мальовничий національний інтер’єр Світлиці РБК, де проводять свої зібрання народні умільці; і наша літературно-мистецька вітальня, де постійно експонуються кращі вироби відповідно до пір року (мальовані і вишивані пейзажі), до релігійних свят (іконопис, старовинні ікони, декоративний розпис), де проходить презентація творчих карлівських родин.До привабливих природних об’єктів з унікальною рідкісною рослинністю найперше відноситься ботанічний і ландшафтний заказники у селі Климівка, комплексна пам’ятка природи «Академія» (околиця села Лип’янка) ботанічні заказники «Олегова Балка» (с.Халтурине) та «Капусник» (с.Варварівка). Гордістю нашого міста є ботанічна  пам’ятка природи «Дуби черешчаті»  і мальовничий, вже навіть оспіваний куточок незайманої природи Ясенове (передмістя).Має вигідне положення щодо важливих транспортних шляхів, це зокрема залізнична магістраль Лозова-Полтава-Ромодан-Гребінка-Київ, а також автомагістраль державного значення Київ-Харків з відгалудженням Харків-Сімферополь.Відстань від Карлівки до Полтави: залізницею – 47 км., шосейними дорогами – 52 кмТранспортна мережа загального користування:експлуатаційна довжина залізничних колій – 50,85 км., автомобільних доріг загальнодержавного, республіканського і місцевого значення – 298,9 км., в тому числі: з твердим покриттям – 267,5 км., ґрунтових доріг – 9,4 км. Питома вага: автомобільних доріг з твердим покриттям – 96,5%,кількість мостів – 21, кількість шляхопроводів – 1.В м. Карлівці працює готель «Колос»(вул.0 С, зимова -6⁰ С. Середня кількість опадів за рік – 450-570 мм.Межує з Чутівським, Машівським районами Полтавської області; Красноградським, Зачепилівським районами Харківської області. По території району державний кордон не проходить.Районний центр – м. Карлівка. В районі – 37 населених пунктів. 1 міська рада, 1 районна та 12 сільських рад: Карлівська міська рада, Карлівська районна рада, Білухівська, Варварівська, Верхньоланнівська, Голобородьківська, Климівська, Ланнівська, Лип’янська, Максимівська, Нижньоланнівська, Попівська, Федорівська, Халтурінська сільські ради.ісцеві краєзнавці ще не зійшлися на єдиній, документально підтвердженій , даті щодо заснування Карлівки як поселення, історія якого сягає у глибину віків.Згідно з одними джерелами перша згадка про Карлівку датується 1735 роком. Згідно з іншими – відомо, що у 70-х роках ХVІІ століття на місці сучасної Карлівки переселенцями з Правобережжя було засновано слободу Орчик (названа від річки Орчик), що входила до складу  1-ої Полтавської сотні Полтавського полку. Територія нинішнього Карлівського району була заселена ще в доісторичні часи. У ХІ-ХІІІ ст. у цих заворсклянських степах, які були на кордоні Київської Русі, господарювали хозари, половці та інші кочові народи. А в ХІV-ХVІ ст. – переважно кримські татари, кочувала ногайська орда. Важливим джерелом для вивчення давнього минулого нашого краю є пам’ятки археології – залишки давніх поселень і поховань – кургани. Їх на початку ХХ ст. на території Карлівського району налічувалось 210. Найдавніші археологічні знахідки свідчать про те, що тут знаходилася стоянка великого мисливського племені.          Поблизу міста було знайдено прикраси скіфського періоду та срібні римські монети, серед яких і ті, що належали до часів правління імператора Трояна або Андріана (І-ХІ ст.). Ці та інші унікальні речі, виявлені під час розкопок, експонуються в Полтавському краєзнавчому та Карлівському історико-краєзнавчому музеях.          Через цю територію проходила і Українська лінія, протяжністю 285 км, побудована в 1733 році. Її центр – Більовська фортеця (нині м.Красноград Харківської області). Автором проекту Української лінії був генерал-аншеф, граф Богемський фон Вейзбах, який 1730 року подав до уряду проект зміцнення південних кордонів Російської держави від татарських нападів. З побудовою Української лінії небезпека татарських набігів зменшилася і це призвело до припливу добровільних поселенців, які заселяли вільну територію, а царський уряд щедро роздавав родючі землі іноземцям, які були на військовій службі та при царському дворі. Саме в цей час землі Полтавського полку між річками Коломак і Орчик, в тім числі і слободу Орчик, було віддано на ранг графу Богемському Іоганну Бернгарду фон Вейзбаху. Є припущення, що він і перейменував Орчик на Карлівку. Але на даний час бракує переконливого документального дослідження щодо виникнення самої назви нашого містечка, як і розкриття багатьох інших сторінок історії нашого краю. На початку російсько-турецької війни, 1735 року, граф раптово помер. Захоронений він у Полтаві на цвинтарі Стрітенської церкви.          1736 року імператриця Анна Іоаннівна подарувала Карлівку разом з іншими маєтностями військовому і державному діячу, генералу-фельдмаршалу, графу Бурхарду Хрістофу Мініху (1683-1767), якого з невідомих причин нерідко і донині в окремих виданнях помилково називають Карлом Мініхом. Граф Б.Х. Мініх перейменував Карлівку на Мініхполь і був її власником до 1742 року. За придворні інтриги графа Б.Х.Мініха імператриця і самодержиця Всеросійська Єлизавета Петрівна заслала до Сибіру, а всі, відібрані у нього маєтності, в тім числі і Мініхполь, 1743 року подарувала графу О.Г. Розумовському (1709-1771) , який і повернув маєтку назву Карлівка. Після смері Олекси Григоровича, Карлівка перейшла у володіння його брата, графа Кирила Григоровича Розумовського (1728-1803), останнього українського гетьмана. А з 1803 власником Карлівки стає син гетьмана , граф Лев Кирилович Розумовський (1757-1818). За рік до смерті, 1817 року, він будує у Карлівці єдину в Полтавській губернії церкву першого класу – Успіння Пресвятої Богородиці (зруйнована в 1934 році  У 1889 році там вінчався видатний український письменник Панас Мирний). Упродовж 106 років, до 1849-го, Карлівкою володіли Розумовські, які помітно вплинули на економічний розвиток всієї округи. Так, у 1828 році вдова Льва Кириловича – Марія Григорівна побудувала у селі Федорівці Благовіщенську церкву (нині є пам’яткою архітектури).           Наступний період в історії нашого краю пов”язаний з ім’ям Великої Княгині Олени Павлівни, дружини Михайла Павловича, сина імператора Павла І. На той час Карлівка була відома не тільки як один з найбільших і найбагатших маєтків дореволюційної Росії, але й тим, що була експериментальною базою проекту по відміні кріпацтва. Так, у 1859 році, звільнивши селян ще до відомої реформи 1861 року та виділивши їм майже 36% земель, Велика Княгиня у своєму українському маєтку у 1860 році заснувала ремонтно-механічні майстерні ( нині ВАТ „Карлівський машинобудівний завод”). Тоді ж було засновано і спиртозавод („винокуренное производство”), якому за обсягом виробництва серед 57 дрібних підприємств Полтавської губернії не було рівних. А у 1866 році у Карлівці з‘явився єдиний у губернії крохмальний завод.           З 1873 року Карлівкою володіє Велика Княгиня Катерина Михайлівна (1827-1894), донька Великої Княгині Олени Павлівни.           А з 1894 по1917 рік маєток стає власністю їхніх нащадків: герцогів М.Г.Меклєнбург-Стрєліцького (1863-1934), Г.Г.Меклєнбург-Стрєліцького (1859-1909) та їх сестри О.Г. Саксен Альтенбурзької (1857-1936). Тоді на цій благодатній території з’являється три цукрових, черепичний та салотопний заводи, через містечко прокладено залізницю, споруджено чотири парових і вальцювальний млини, відкрито дві земські і церковно-парафіяльну школи. На той час у Карлівці прцювали короткотермінові педагогічні курси для вчителів початкових шкіл, відбувалося чотири ярмарки на рік, а в тепличному господарстві вирощувалися ананаси та інші екзотичні фрукти, які аж до зими 1917 року поставлялися в Санкт-Петербург (до Михайлівського палацу).           На початку ХХ століття (1902,1905 рр.) Карлівка стає одним із центрів селянських заворушень. Восени 1917 року збори представників 35 навколишніх громад оголосили себе Радою робітничих, солдатських і селянських депутатів. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. У липні 1919 року містечко захопили денікінці, а в грудні цього ж року його визволили частини чотирнадцятої Червоної армії. У березні 1923 року Карлівка стає центром Карлівського району, який утворений з трьох волостей: Білухівської, Варварівської і Карлівської. Після 1930 року Карлівський район кілька разів переходив від Полтавської до Харківської областей і навпаки. З 1939 року Карлівку віднесено до селищ міського типу, а з 1957-го на карті України вона значиться як місто. 7 marca 1923 roku na mapie Połtawszczyzny pojawiła się jedna administracyjna jednostka - Karliwski rejon. Rozmieszczony w południowo-wschodniej części obwodu, graniczy z Czutiwskim, Masziwskim rejonami Połtawskiego obwodu i Zaczepilowskim i Krasnogrodzkim rejonami Charkowskiego obwodu.
Rejonowym centrum jest miasto Karliwka. Chociaż historia jej założenia sięga do starożytności, na dzisiaj brakuje przekonywającego dokumentalnego potwierdzenia samej nazwy miasta.

---

W historycznej literaturze Karliwka znana jest nie tylko jako jeden z największych majątków z przed rewolucyjnej Rosji, ale i tym, że była eksperymentalną bazą projektu po zniesieniu prawa pańszczyźnianego.
Archeologiczne badania twierdzą, że terytorium dzisiejszego Karliwskiego rejonu było zamieszkałe jeszcze w przedhistorycznych czasach.
XI-XIII stulecia w tutejszych stepach które były na granicy Rusi Kijowskiej, gospodarowali chozary i inne koczownicze ludy, a w XIV-XVI stuleciu - przeważali krymscy Tatarzy, koczowała tutaj pogańska orda.
Z czasem na miejsce współczesnej Karliwki w 70-tych latach XVII stulecia zasiedlonych przez przesiedleńców z prawobrzeznej Ukrainy,˙została założona osada Orczyk, która wchodziła w skład pierwszej sotni Połtawskiego pułku.
W pierwszej połowie XVIII stulecia ziemie przy rzeczce Orczyk, gdzie były i osiedla, zostały oddane generałowi rosyjskiej armii, Janowi-Bernardowi Wejsbachowi.
Jest domniemanie, że właśnie on  przemianował Orczyk na Karliwke. Po śmierci Wejsbacha (1735r.) rosyjska cesarzowa Anna Joaniwna podarowała Karliwke feldmarszałkowi Minichowi.
Ale w 1742 roku Minich, zosłał zesłany na Syberię, a Karliwka i inne dobra majątkowe podarowano hrabiemu O.G. Rozumowskiemu.
Po śmierci hrabiego (1771r.) Karliwka stała się własnością jego brata, ostatniego ukraińskiego hetmana K.G. Rozumowskiego. Posiadał Karliwkę do 1849 roku, kiedy żona Lwa Kiryłowicza Rozumskiego sprzedała ją Wielkiej Księżnej Helenie Pawłownie, żonie Michała Pawłowicza, syna cesarza Pawła I.
Osoba nowej posiadaczki wywołuje duże zainteresowanie. Tak, w 1859 roku zwolniwszy chłopów jeszcze od znanej reformy 1861 roku i dawszy im prawie 36% ziem majątku, wielka księżna już w 1860 roku założyła w Karliwce remontowo-mechaniczne pracownie - obecnie Karłowski zakład budowy maszyn (jeden z siedmiu najstarszych na ten czas istniejących przedsiębiorstw w Połtawskiej guberni). Do zimy 1917 roku z ukraińskiego majątku do Michaiłowskiego pałacu w Sankt Petersburgu, nadchodziły nawet egzotyczne owoce, w tym i ananasy.
Po 1930 roku Karliwski rejon kilka razy przechodził od Połtawskiego do Charkowskiego obwodu i odwrotnie. Karliwczanie przeżyli i gołodomor, i stalinowskie represje, i okropną wojnę 1941-1945 lat.
Dziś w rejonie jest 37 zaludnionych punktów - 1 miasto, 11 osiedl, 25 wsi, podporządkowanych miejskim i wiejskim radom. Wśród bogactw naturalnych dominuje  gaz ziemny, nafta, piasek, glina.
Charakter produkcji rejonu jest typowo rolniczy, z rozwiniętym przemysłem. W gospodarce rolnej przeważa produkcja zbożowych i technicznych kultur.
Pracują tutaj 8 przemysłowych przedsiębiorstw. Główny asortyment to budowa maszyn dla przedsiębiorstw - wyposażenie dla przerobu i przechowywania ziarno produktów, technologiczne wyposażenie dla spożywczego przemysłu.
W sferze rolniczej produkcji działa 20 przedsiębiorstw, a także 52 chłopskich (fermerskich) gospodarstwa. Intensywnie rozwija się mały i średni biznes.
W rejonie zlokalizowano 18 liceów ogólnokształcących i jedna wieczorowa szkołę, centralny rejonowy szpital i 5 rejonowych, 5 lekarskich ambulatoriów i 17 położniczych punktów, sanitarno-epidemiologiczna stację.