Доля України, її історія, хід економічного, політичного та духовного розвитку пов’язані з життям і діяльністю багатьох відомих українських жінок. Це — історичні політичні діячі, що зберігали міць Української держави, підносили славу і честь української нації. Це — діячі культури і науки, що оберігали і примножували національні традиції, зміцнювали основи самобутньої національної культури. Це — народні героїні, які, попри всі незгоди і важкі умови боротьби, віддавали себе служінню рідному народові, являючи собою взірці представників України.
В умовах відродження української державності постає питання: яка роль української жінки в історії нашої державності? І, як свідчать історичні джерела, представниці прекрасної статі в Україні залишили яскравий слід не лише в історії своєї держави, а й інших країн — Норвегії, Франції, Угорщини, Туреччини. Уже в «Повісті временних літ» йдеться про безпосередній вплив жінки на формування нашої державності з перших її кроків. Це — легендарна Либідь, старший брат якої Кий поклав початок першій династії київських князів.
У 50—60-ті роки Х століття на Київському престолі з’являється княгиня Ольга. Протягом двадцяти років вона правила державою мирно і тихо, що свідчило про її незвичайність як «наймудрішої серед усіх людей»; з іншого боку, слід відзначити високий рівень культури та моралі, на якому стояла держава, що корилася владі жінки, яка саме в добу панування фізичної сили в усій Європі шанувала розум і душевну красу. Провівши державну реформу, зміцнивши міжнародний авторитет Київської Русі, княгиня Ольга тримала, за словами М. Грушевського, сильною та зручною рукою державну систему, не дала їй ослабнути і розвалитися. А збережена та примножена Ольгою культура, традиції, побут українського народу, сформовані в суспільстві соціальні відносини та високі моральні принципи були й залишаються   одним   із   факторів   формування   національної самосвідомості українців.
Неабияку славу принесла Україні і Настя Лісовська (Роксолана). З рабині-наложниці вона стала улюбленою дружиною Сулеймана І Пишного, одного з наймогутніших султанів Османської імперії. Розумна та гарна, вона мала музикальні здібності, володіла кількома мовами. Відіграючи чималу роль у політичному житті Османської імперії та завдяки її впливові на султана, турецькі і татарські наїзди на Україну значно послабшали. Символом самопожертви заради волі та щастя рідного краю, нездоланності духу українського народу увійшло в історію ім’я цієї жінки.
У подальшій історії України не маємо прикладів, коли б жінка стояла на чолі держави, але багато українських жінок увійшло в історію як взірці мужності й відваги, стійкості та сміливості в боротьбі проти ворогів держави. На різних історичних етапах розвитку України жінки відігравали велику роль у науці, освіті, культурі. Це — Леся Українка, талановита поетеса, прозаїк, публіцист, поезія, суспільно-політична лірика якої проникнута ідеями гуманізму та національного патріотизму; Софія Русова, палка поборниця національного виховання, відродження національних традицій, збереження і розвитку української мови. І як заклик звучать сьогодні її слова: «Кожна держава, що через ті чи інші обставини дійшла до руїни, може з неї врятуватися, коли добре організує свою єдину, від низу до гори національну школу». Це — Наталія Кобринська, Олена Пчілка, Людмила Старицька-Черняхівська, Євгенія Ярошинська, які перші піднесли голос на захист українського жіноцтва, стали фундаторками українського жіночого руху, що виник на хвилі національного відродження і був пов’язаний з пошуком шляхів розв’язання проблем тогочасного українського суспільства і його найважливішої проблеми — об’єднання всіх українських земель у єдину незалежну державу.
Кожне з названих імен — це героїчний епізод нашої історії, свідчення сили і мужності українського жіноцтва, що залишило по собі добру славу в історії України.
Політичною активізацією жінок вирізняється сучасна історія України. Найважливіше сьогодні для жіночої громади України, що становить близько 54 відсот-ків населення, — готовність співпрацювати на користь незалежної держави, брати все активнішу участь у державотворчому процесі. Основним же завданням держави щодо жінки на сучасному етапі є піднесення соціального статусу жінки, сприяння розвитку її особистості шляхом створення рівних можливостей для реалізації інтересів, здібностей у будь-якій сфері суспільного життя, що стане необхідною передумовою успіху процесу державотворення.

Ірина ДЕЙНЕГА,
викладач кафедри українознавства
військового гуманітарного інституту Національної академії